Анатолій ТИМОЩУК: «Казахстан – країна контрастів»

Перехід Анатолія Тимощука до алма-атинського «Кайрату» для багатьох став несподіванкою. Але варто було капітану збірної України з‘явитися в Алма-Аті і «Кайрат» вперше у своїй історії впритул наблизився до групового турніру Ліги Європи. Щоби потрапити туди не вистачило зовсім трішки. Чого саме не вистачило і як взагалі живеться відомому футболісту у далекому Казахстані – кореспондент Sport.ua розпитав в Анатолія під час збору національної команди.

— Цього разу твій вояж до збірної України був несхожий на попередні. Ти зробив більше пересадок. Можеш сумарно сказати скільки часу провів у повітрі?
— Після тих перельотів, які були у розташуванні мого нового клубу,  вже якось не рахую проміжок часу пересування літаком, а зважаю на  час, проведений у дорозі. Я заїжджав по дорозі до Мюнхена і Санкт-Петербурга, з яким найбільш зручне сполучення в Алма-Ати. Приїхав до Києва за день до початку збору, мав тут справи. Одне слово, добирався довго (усміхається), але дорога не була важка, оскільки зупинявся то там, то там, проводив час із друзями. Дорога була приємніша, але взагалі з Києва до Алма-Ати є прямий літак, що летить 5 годин.

— Все ж таки, чому ти прийняв рішення перейти до «Кайрату»?
— Рішення далося мені непросто, тому що, справді, була низка хороших пропозицій, але все ж таки ключовим моментом було те, що президент «Кайрату» Кайрат Боранбаєв запросив мене  прилетіти до Алма-Ати на день, подивитися як працює клуб, розповів,  які стоять завдання. Ми відвідали  досить цікавий матч — «Кайрат» грав з «Астаною», я подивився як вболіває місцева публіка, який підхід в цілому до команди, яке ставлення до футболу в президента клубу.  А це і нова база, яка буде відкрита якраз зараз – після цих турів кваліфікаційних матчів збірних. Президент ставить завдання  – грати в єврокубках. Всі ці моменти склалися у те, що я прийняв рішення перейти до команди, яка ставить перед собою високі цілі і у чемпіонаті, і в єврокубках.

— Фінансовий чинник зіграв свою роль?
— Не можу сказати, що виграв фінансово порівняно з тими пропозиціями, які в мене були. Те, що стосується моєї кар’єри чи взагалі роботи, гроші ніколи не були вирішальними. Звісно, вони є важливими при прийнятті рішення, але не вирішальними.

—  «Астана» тебе не кликала?
—  Ні. Ця пропозиція виникла випадково, бо я, взагалі,  у той напрямок не дивився. Але не знаючи ситуації, умов роботи з середини, дуже важко робити висновки і приймати рішення. Те, що з’їздив туди, познайомився з командою, чемпіонатом, містом —  це й зіграло свою роль.

—  На кваліфікаційних матчах Ліги Європи Центральний стадіон був заповнений повністю?
—  На жаль, на даному етапі максимальний інтерес викликають лише матчі єврокубків. На всі домашні ігри  «Кайрата» в Лізі Європи квитки були продано  задовго до матчу і дістати їх було неможливо. Люди сиділи навіть на сходах. Була потужна підтримка. На жаль, не вдалося вийти до групового турніру, але вперше в історії потрапили до 3-го і 4-го відбірних раундів цього турніру. Вийти у групу не змогли лише  через те, що трохи не вистачило досвіду європейських виступів. Все було у наших руках, ми перемагали 2:0, але суперник забив один м’яч у відповідь. Могли забити ще, але не використали свої шанси. На жаль, реалізація гольових моментів є для нашої команди великою проблемою. У кожному матчі чемпіонату і єврокубків створюємо по 5-6 стовідсоткових гольових моментів. Але буває так, що не забиваємо жодного. Тому,  якщо би були напівмоменти або брак моментів взагалі – було би гірше. А так добре, що команда створює моменти: над цим можна працювати і це можна виправити. Прогресу мають сприяти прагнення і завдання, які стоять перед нашою командою. У цьому році граємо у півфіналі Кубка країни і є можливість боротися за чемпіонство.

—  Володимир Вайс якось в інтерв’ю сказав, що ти працюєш як молодий, показуючи приклад партнерам. Відчуваєш, що тренер  розраховує на тебе як на наставника  молодих ? Говорили про це?
—  Звісно, говорили. Тренер сказав, що до нашої команди прийшов гравець, в прихід якого ми до останнього моменту не вірили, але він таки прийшов.  Насправді, до підписання контракту я розмовляв з Вайсом. Сказав йому : «Якщо все буде нормально з клубом, я прийду». Тож він і каже: «Ось  Анатолій обіцяв і прийшов до нас». Взагалі, я ніколи не звертав увагу на свій вік. Вимоги до гравця моєї позиції я повинен виконувати. Не вважаю, що у футболі хтось має грати через своє ім‘я, а по інших критеріях. Кожен гравець має доводити своє місце в основному складі. Тому хоч є і ім‘я і досвід, на кожному тренуванні треба працювати. Хтось молодий, хтось зрілий. Треба бути кращим за когось, щоби грати в основі.  

—  Основу тренерського штабу «Кайрату» складають словаки. Головний тренер – Володимир Вайс, його асистент – Борис Кітка, тренер з фізпідготовки Роман Швантнер. Як працюється з ними?
— Взагалі я  досить приємно вражений тим тренерським штабом, який зібраний у «Кайраті». Борис Кітка свого часу грав в Австрії, а нині є дуже кваліфікованим спеціалістом. Мені подобається його німецька ментальність: ставить вимоги виконувати все максимально ефективно. Вайс — більш імпульсивний, може накричати на когось, виявити різкість. Але у робочому процесі це — нормально. Тренер з фізпідготовки у клубі  – теж словак. Коли я прибув у розташування команди, то певний час працював із ним і вправи були доволі цікаві. У тренера з фізпідготовки у Словаччині кілька своїх фітнес-клубів. Взагалі його метода і підхід досить ефективні.

—  Скільки глядачів приходить на матчі чемпіонату?
—  Максимум 8 тисяч. Відчутно більше може бути на грі «Кайрат» — Астана». Це —  протистояння двох столиць, дербі національного масштабу.

—  Як видно, футбол – не найпопулярніший вид спорту у Казахстані…
—  Спілкуючись з людьми, дізнався, що спорт «номер 1» для Казахстану – це бокс, на другому місці – важка атлетика, на третьому — боротьба і лише потім – футбол. Вважаю, треба змінювати ментальність людей (усміхається), аби не лише в єврокубках, а й в чемпіонаті палко підтримували команду. Водночас спортивний  директор «Кайрату» голландець Патрік фон Ліувен, котрий свого часу працював у «Шахтарі», розповів, що рік тому, коли він вперше приїхав до Казахстану, на футбол ходили до тисячі вболівальників, футбол взагалі нікого не цікавив. Натомість зараз футбол в Казахстані не те, щоби на підйомі, але проходить період становлення. «Астана» вперше в історії увійшла у групу Ліги чемпіонів  – це дуже серйозний крок для розвитку футболу у країні, «Кайрат» ледь не увійшов до групи Ліги Європи. Найважливіше, щоби ентузіазм і  спрямованість популяризувати і розвивати гру  не зникли. Якщо ж такий підхід і прагнення, як є зараз, будуть зберігатися, якщо клуби надалі будуть запрошувати кваліфікованих гравців і фахівців, найближчим часом почуємо не лише про «Астану» і «Кайрат».

—  Як би ти оцінив рівень чемпіонату Казахстану у порівнянні з українською Прем'єр-лігою?
—  Рівень – непоганий. Очікував, мабуть, гіршого. Якщо брати чемпіонат в цілому, то, певно, рівень казахстанського чемпіонату трохи нижчий. Українські середняки – команди нижче п’ятого місця – сильніші за казахські. А лідерів поки що некоректно порівнювати, оскільки такого європейського досвіду, як у «Динамо», «Шахтаря» чи «Дніпра», у казахстанських лідерів немає. Тут важко конкурувати. Але «Кайрат», «Астана», «Актобе» перебувають на досить високому рівні. «Кайрат» перемагав в євро кубках  «Бордо», «Црвену Звєзду», «Абердін» – скажемо так, не останні клуби в європейському футболі. Згадуючи як «Бордо», яке завжди мало міцну команду, не знало, що робити за  рахунку 0:2, ловиш себе на думці, що таке буває лише у зустрічі з серйозним опонентом, яким у даному випадку був «Кайрат». У французів  просто почалася паніка – заміни, перестановки. Відтак на даному етапі чемпіонат України можна вважати сильнішим, але думаю з часом ця ситуація може потрохи вирівнятися.

—  Уже маєш в Алма-Аті улюблені місця?
—  Так. Це – БАО (Большое Алма-атинское озеро) практично у місті, в горах. Але там не пускають іноземців, оскільки це стратегічний об’єкт – другий у країні за запасами прісної води. Відтак вони переживають, аби чого не трапилося там. Однак у мене була можливість провести там час. Там дуже гарно. А найулюбленіші це гори – Чимбулак, Медео… Підіймаєшся на Чимбулак, а звідти ще є два фунікулери, які йдуть на 2800 і 3200 метрів. І коли на саму гору  підіймаєшся, там взагалі – супер. Якщо взяти чайок і ковдрочку, сісти  собі на якийсь камінчик – перебуваєш на рівні засніжених вершин, дихаєш надзвичайно чистим повітрям… Час минає приємно і непомітно.

—  На якій висоті ти пив чай?
—  3300-3400 метрів.  

—  Повітря розріджене – дихати не важко?
—  Ні, нормально. Вважається, що важко має дихатися. Можливо, за рахунок спортивних легенів, мені – більш-менш. Але там і туристів дуже багато. Так що це не пустельне місце.

—  Ти часто там буваєш?
—   Коли є час. Річ у тім, що фунікулери працюють до 16:30. До Чимбулака можна доїхати на машині, а вже вище – лише на «канатці». Тому якщо у нас вдень лише одне вечірнє тренування, я без проблем рано встаю і їду туди.
Контраст температур – колосальний. Внизу —  40 , а на горі -  20. Тому треба брати з собою куртку й шапку. Вітерець там такий неслабий. А якщо внизу 25, то у верхів‘ях вже 12-15 буде.  Упродовж літа бувало й внизу 25, там не кожного дня 40. Вночі зараз температура в Алма-Аті взагалі падає до 15. Місцеві кажуть, що восени й взимку контраст на рівнинній частині Казахстану  ще сильніший: вдень може бути +20, а вночі – 5.
 

—  Наскільки довгі перельоти між містами Казахстану?
—  З Алма-Ати до Астани –  1200 км, летіти близько 2 годин. Є перельоти по 3 години. Найдовше летіли в Атирау —  3 з половиною години.

—  Ви літаєте регулярними рейсами, чи не так? Це створює певний дискомфорт?
—  Трохи створює. Для тих хлопців, які мало постійно так літали – це звично. Мене це змушує трохи перебудуватися.

—  Зважаючи на не «топ»-популярність футболу, люди впізнають, просять автограф?
—  Підходять, дуже багато (усміхається). Це пов’язано із тим, що я грав за «Баварію», «Зеніт». У Казахстані доволі багато людей вболівають за мюнхенців.

—  Місцевих гравців знають?
—  Знають.

—  Зараз триває вирішальна частина чемпіонату Казахстану – боротьба за 1-6 місця. Поки ви на першому місці, але за втраченими саме «Астана» — лідер.
—  Так, ми виграли перший етап, але оскільки у Казахстані всі очки після цього ділять навпіл і округлюють, три команди виявилися з однаковою кількістю балів. Тому, хоч ми і випереджали «Астану» і «Актобе», отож після поділу очок уся перевага зникла. Рахуй, все почалося спочатку: у першому турі ми зіграли внічию з «Ордабаси» з найбільш  південного міста Казахстану Шимкента, начебто й недалеко летіти – годину десять хвилин. Перед грою підійшов один із гравців «Ордабаси» спитався: «Як справу?». Кажу:  «Гаряче у Вас – 40 градусів».  А він: «Як гаряче? Це у нас тепер найбільш холодний день, спека — це 50-55!» (усміхається).  Насправді, там дуже гаряче. В Астані 40-42 градуси практично щодня. Вологість низька, там сухо, дихається більш-менш нормально, але все одно тебе ця спека «прибиває». А тренуємося часом і о другій, і о третій дня…

—  Було би краще тренуватися й грати у кепці..
—  Авжеж. З полями теж є нюанси: дехто грає на штучних, на сухих полях. Це створює дискомфорт. Навіть о шостій вечора спека страшна.

—  У тебе контракт на півтора року, відтак для того, аби відіграти цей період треба звикнути  до таких умов …
—  Та, зрештою, при температурі 40-42 градуси працюється нормально. Можливо через те, що вологість невисока. Якраз зараз готується відкриття нової бази. Мабуть, так спеціально зробили, поки гравці у збірних, аби усе підготувати до презентації. Там, справді, створено найкращі умови для гравців. Навіть купили спеціальну машину для тренування: гравець стоїть у кімнаті, йому викидають м’яч і будь-де по всьому периметру кімнати можуть загорітися обриси воріт. Гравець має швидко зорієнтуватися і пробити у ті ворота. Таких машин на даний момент чотири  у світі – у Дортмунді, Хофенхаймі, в Катарі у центрі Aspire, де зокрема тренуються «Баварія»  і «Зеніт»,  і от четверту поставили у нас на новій базі . Я бачив,  як цю кімнату лише починали облаштовувати. Але те, що я чув і розмовляв, в тому числі з медичним штабом, все буде поставлено за останніми технологіями. Фітнес-зал розміром з футбольне поле, думаю, що там буде дуже багато всього, тобто клуб робить максимально сприятливі умови для відновлення і підготовки футболістів.

Олександр ГЛИВИНСЬКИЙ