Поддержать украинских военных и людей, пострадавших из-за войны

Чемпионат Украины
| Обновлено 18 апреля 2015, 09:17
1748
1

Михаил СЕРГИЙЧУК: «Уже не знаю, кому молиться»

Форвард «Карпат» рассказал о своей низкой результативности и поделился мнением о текущем сезоне

| Обновлено 18 апреля 2015, 09:17
1748
1
Михаил СЕРГИЙЧУК: «Уже не знаю, кому молиться»

Напередодні гри з «Металістом» 23-річний нападник «Карпат» назвав найбрутальнішого та найгламурнішого гравців львівського клубу, а також розповів, як переносить серію без забитих м’ячів. У цьому сезоні на рахунку Михайла Сергійчука лише два голи.

— Михайле, що для тебе означає цей сезон в еліті українського футболу?
— В першу чергу, приємно опинитися серед найсильніших футболістів країни. Отримав серйозний виклик, до якого прагнув. На жаль, поки не вдається втілити в життя все, що бажаю. Доволі важкий сезон виходить особисто для мене. Можливо, ще не пройшов адаптацію до турніру такого рівня. Якщо порівнювати з першою лігою, то в Прем’єр-лізі на полі й думати треба швидше, й ігровий інтелект має бути на іншому рівні.

— До «Карпат» з «Миколаєва» тебе запросив тренер, він же спортивний директор львівського клубу — Юрій Беньо...
— Так, до львівської команди потрапив завдяки Юрію Володимировичу, й вдячний йому за це. Він зі мною немало провозився, відігравши чималу роль у моєму переході. Ще тривав чемпіонат, коли він мені зателефонував і повідомив, що «Карпати» стежать за мною, а тренерський штаб львів’ян хоче бачити мене у своїй команді. Було приємно, що такий клуб цікавиться мною. До того ж, не можу сказати, що «Карпати» — чужий клуб для мене. Це головна команда Західної України. Тому було, скажімо так, удвічі приємніше. Ну, а коли вже під час міжсезоння пішли конкретні розмови стосовно можливого переходу, Юрій Володимирович дуже допомагав навіть у моральному плані. Коли клубам не вдавалося домовитися, він підтримував мене. Це було дуже важливо для мене.

— Ти народився в Західній Україні. «Карпати» — клуб, про який ти мріяв з дитинства?
— Коли навчався у спортивному ліцеї, тоді мені було 14 років, ми з хлопцями приїздили до Львова електричками. Збиралися 4-5 чоловік — і вирушали на гру «Карпат». На той час у львівському клубі було покоління Батісти, Худоб’яка, Кожанова, Кополовця. Ці гравці — легенди «Карпат» та львівського футболу. Коли вже сам опинився серед них у команді, то було трохи ніяково. Ти приходиш «зелений» в команду, в якій люди зіграли більше 100 матчів у еліті, і не знаєш, як звертатися до них — на «ви» чи на «ти». Тож було водночас приємно і трохи ніяково. Коли я прийшов до «Карпат», у команді були такі люди, як Бартулович, Гладкий Федорчук. Але найголовніше — був дуже хороший і дружній коллектив, незважаючи на те, що в ньому були молоді футболісти, та ті, хто пограв і щось бачив у житті. Прийняли мене дуже добре.

— Розкажи, що вимагає від вас головний тренер?
— Ігор Йовічевіч — це тренер-європеєць, який багато в чому відрізняється від наших спеціалістів. Не хочу казати за всіх наставників, але багато хто з наших тренерів й досі керується радянським підходом до справи. Містер вимагає грати в комбінаційний футбол. Просить, щоб ми швидко перебудовувалися, виходили в атаку, була мобільність команди та контроль м’яча. Навесні ми демонструємо досить непоганий футбол. Однак поки немає результату, тому що не забиваємо.

— Саме від тебе як від нападника всі чекають на забиті м’ячі. Гол поки не сниться?
— То сниться, то не сниться. Не знаю, що робити. Як казав Михайло Кополовець: «Не знаю вже, кому молитися!» Навіть, до церкви вже ходив. Наразі не знаю вже, куди й до кого йти.

— Який настрій в команді, адже місце в турнірній таблиці — не те, чого б хотілося вам...
— На нас результат не тисне. У цьому плані спокійні, але кожен із футболістів та тренерів розуміє, що місце, на якому ми знаходимось — не наше. Ті, хто бачив наші матчі, точно не скажуть, що ми абикуди вибиваємо м’яч. Навіть в поєдинках з грандами не «зачиняємось» на власній половині поля, граючи «на відбій». Керівництво клубу і тренери говорять, що результат — не головне.

— Що особисто тебе цікавить, окрім футболу?
— З Артуром Карнозою у нарди граємо. Зараз у нас нічия. (Сміється.)

— Гра кого з форвардів тобі імпонує?
— У Європі, в першу чергу — Суареса. Дуже подобалася гра Фернандо Торреса до того, як іспанець отримав травму. Він був грозою захисників. А Суарес у «Ліверпулі» видав просто неймовірний сезон. Як його можна було не номінувати на «Золотий м’яч»? Він відірвався на 10 голів у бомбардирській гонці англійського чемпіонату. Кусається? Це емоції.

— Ти б когось так міг вкусити?
— Поки таких моментів не було. Але у грі запальний, у будь-який момент можу відповісти на грубість.

— У «Карпат» молода команда. Відчуваєш себе дядьком?
— Ні. Ще немає досвіду, який хотілося б, щоб був. Я вже не молодий, але поки не дотягую до того, аби бути старшим над молоддю.

— Хто наймодніший футболіст «Карпат»?
— Олег Голодюк. Стильний чоловік, слідкує за собою. І це правильно.

— Хто найначитаніший?
— Жив на зборах в одній кімнаті з Ігорем Пластуном. За збори він дві чи три книжки прочитав. Навіть я брав у нього та трохи підчитував автобіографію Златана Ібрагімовіча.

— Хто найбрутальніший?
— Муртаз Даушвілі. Гаряча грузинська кров. Заводиться хлопець. Це команді дуже допомагає.

— Який настрій перед матчем з «Металістом»? У цьому поєдинку гратимите від оборони?
— Той, хто слідкує за нашими іграми, не може сказати, що ми граємо від оборони, по результату чи «на відбій». У матчах з будь-яким суперником ми намагаємось демонструвати свій футбол та виконувати настанови, які нам дає тренерський штаб.

— Сумно, що на стадіон «Україна» на матчі «Карпат» приходить не так багато людей?
— Не забувайте, що в Україні Львів став столицею футболу. Ситуація критична. Можливо, глядачам футбол приївся. Можливо, наші результати не так радують. Але, гадаю, «наїлися» футболом люди: і єврокубки, і збірна у нас у місті... Багато футболу. У Львові більше матчів відбувається, ніж у Києві.

— Після останнього матчу «Карпат» Ігор Йовічевіч сказав, що у нього є мрія — побудувати команду...
— У кожного з нас є мрія зіграти в єврокубках та досягти чогось у чемпіонаті. Я — не виключення. Вийти на поле під гімн Ліги чемпіонів — це емоції, котрі не купити за будь-які гроші. У Львові молодь, яка отримує такий шанс. Хлопці вже демонструють гарний футбол, а коли наберуться досвіду — це буде дуже серйозна сила.

Роман БЕБЕХ

Оцените материал
(1)
Сообщить об ошибке

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите

Настроить ленту
Настройте свою личную ленту новостей
Комментарии 1
Введите комментарий
Вы не авторизованы
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.
Bandera.Lviv
необхідно відчуття опинитися у потрібності місці у карному майданчику, тому інколи варто зайвий раз не смикатися. а дочекатися....