Александр БАНДУРА: «В Ирпене хуже, чем в Донецке»

Голкіпер донецького «Металурга» розповів про нічию у поєдинку з «Зорею», тренерський підхід П’ятенка та адаптацію Адорно.

— Олександре, матч проти «Зорі» проходив на зустрічних курсах, однак відзначитися не вдалося жодній з команд. Як гадаєте, чого саме бракувало донеччанам, щоби розміняти нічию на перемогу?
— Насамперед не вистачило гостроти в середині поля, де суперник мав незначну перевагу. Луганці намагалися спіймати нас на контратаках та добре прикривали наших півзахисників. Звісно, за таких обставин дуже складно створювати небезпечні моменти. Та, попри хорошу гру «Зорі», нам все ж таки вдалося створити кілька гарних нагод, однак на заключній стадії атаки бракувало десь везіння, а десь і виконавчої майстерності.

— Наприкінці першого тайму Малиновський після чудового удару головою, певне, вже бачив м’яч у сітці воріт, однак ваш сейв не дозволив супернику відкрити рахунок. Як вдалося зреагувати на непростий удар півзахисника луганців?
— Робота голкіпера — рятувати команду від подібних ударів. Так сталося, що їхньому футболістові дозволили пробити, а я, у свою чергу, зреагував на удар, перевівши сферу на кутовий. Добре, що вдалося допомогти команді, зберігши ворота на замку. Зрештою, лінія захисту зі своєю роботою впоралася відмінно, адже «Металург» не пропустив. А завдання форвардів — забивати, і з цим у нас справи склалися гірше.

— З приходом на тренерський місток Володимира П’ятенка ви знову повернули собі місце в стартовому складі. Наскільки тренерська філософія нинішнього коуча «Металурга» різниться з його попередником — Сергієм Ташуєвим?
— Мабуть, я не буду оригінальним, якщо скажу, що у кожного тренера своє бачення гри, свій підхід, підбір виконавців. Не можуть усі працювати за однією схемою! Наприклад, Володимир Миколайович бачить футбол під одним кутом, а Сергій Абуезидович — під іншим. І це абсолютно нормальний процес. Одному тренерові хтось подобається більше, а хтось менше. Так що тут особливо не вгадаєш. Сьогодні я граю, а завтра знову можу опинитися на лаві запасних.

— А які у вас стосунки з вашим конкурентом за пост номер один в команді — Юрієм Паньківим? Він, часом, не ображається, що вже майже півроку перебуває за вашою спиною?
— Звісно, ті, хто не грають, постійно засмучуються. Ми з Юрієм в абсолютно нормальних відносинах, постійно спілкуємося, підтримуємо один одного. Ніяких проблем немає.

— Наскільки комфортно почуваються футболісти донецького «Металурга», тимчасово перебуваючи в Ірпіні? Особисто вас усе задовольняє, чи, можливо, є певні нюанси?
— Тут, однозначно, гірше. В Донецьку в нас було все — басейни, тренажерні зали, тренувальні поля тощо. Тобто створені усі умови для повноцінної підготовки. А тут що? Тренуватися постійно їздимо за кілька кілометрів — автобусом двадцять хвилин — тренажерний зал платний. Себто умови тут далеко не ідеальні.

— У останніх матчах доволі непогано зарекомендував себе новобранець донеччан Адорно. Попри те, що він тільки нещодавно переїхав до України, його гра вселяє оптимізм. Тож як йому вдалося так легко пристосуватися до реалій вітчизняного футболу?
— Справа в тому, що у нас просто попереду грати більше нікому. Володимир Миколайович у виборі форвардів дуже обмежений. Великі сподівання покладали на Мораеса, однак бразилець через травму вибув на довгий час. Є ще молодий Дегтярьов, але Миколайович поки що йому не довіряє, відтак ставить в основному складі Адорно. Маю сказати, парагвайцю не знадобилося багато часу на адаптацію, він швидко включився в робочий процес. Можливо, саме завдяки тій ситуації, що склалася, йому було легше пристосуватися до українського чемпіонату.

— Але й Александре непогано діяв попереду, хоча він номінальний півзахисник…
— Так, він же не нападник, а півзахисник. А команді потрібен форвард, бажано, забивний. Сподіваюся, найближчим часом Адорно зможе сповна реалізувати свій потенціал і заб’є за «Металург» не один м’яч.

— На останньому зборі національна збірна України відчувала дефіцит з голкіперами, адже місце номінального третього воротаря, після травми Безотосного та Рибки, виявилося вакантним, й Фоменко доукомплектовувався резервістом «гірників» Худжамовим. Якоїсь розмови з тренерським штабом «націоналки» з цього приводу, часом, не мали?
— Ні, на мене ніхто не виходив, ніхто зі мною з тренерського штабу збірної не розмовляв. Насправді, якщо б хотіли, вже давно передзвонили, для них це жодних проблем не складає. Скажу, що за збірну я завжди готовий грати і своєю грою доводитиму, що нічим не гірший за інших кандидатів.

Роман КИРІЄНКО, Український футбол